Європейський механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM), який із 2026 року переходить у повноцінну фазу, поступово перетворюється з кліматичного інструменту на фактор жорсткого економічного відбору. Для України, чия промисловість значною мірою інтегрована в ринок ЄС, це означає не просто зміну регуляторних умов, а ризик структурного перегрупування цілих галузей.
Оцінки втрат уже набувають конкретних обрисів. У найближчі два роки український експорт може недоотримати близько 1,39 млрд доларів. У сценарії, де застосовуються стандартні вуглецеві показники без підтверджених даних, скорочення поставок до Євросоюзу здатне досягти 41%. Це не тимчасове просідання, а потенційно довготривалий тренд, що змінює баланс зовнішньої торгівлі.
Найболючіший удар припадає на металургію — галузь, яка традиційно формує основу валютних надходжень і зайнятості в індустріальних регіонах. Втрати тут можуть сягнути 1,24 млрд доларів, фактично поглинаючи більшу частину загального падіння експорту. Для підприємств це означає не лише зменшення обсягів виробництва, а й перегляд інвестиційних планів, скорочення персоналу та ризики зупинки окремих потужностей. За попереднім аналізом Дейком, саме металургія першою проходить через ефект «подвійного тиску» — одночасне зростання екологічних витрат і звуження ринків збуту.
Другий фронт — цементна промисловість, де прогнозується майже повне згортання експорту до ЄС. Зниження поставок до 96% фактично означає втрату європейського ринку як такого. Для галузі, орієнтованої на великі обсяги й відносно низьку маржу, це критичний удар, який складно компенсувати внутрішнім попитом або швидким виходом на нові ринки.
Ключова проблема полягає не лише в самому механізмі CBAM, а у високій концентрації українського експорту на європейському напрямку. Частка ЄС у поставках продукції, що підпадає під дію вуглецевого мита, зросла з 41% до 68% за останні роки. У грошовому вимірі це близько 3,4 млрд доларів, або значна частина всього експорту до Євросоюзу. Така залежність робить будь-які регуляторні зміни в ЄС системним ризиком для економіки України.
Швидка переорієнтація експорту виглядає малоймовірною. Альтернативні ринки — Близький Схід, Азія чи Африка — потребують часу для вибудови логістики, укладання контрактів і адаптації продукції до місцевих стандартів. Крім того, конкуренція там часто жорсткіша, а маржинальність нижча. У підсумку підприємства опиняються в ситуації, коли витрати зростають швидше, ніж можливості для компенсації втрат.
У ширшому контексті CBAM виступає каталізатором глибших змін — переходу до низьковуглецевого виробництва. Але для України цей перехід ускладнений обмеженим доступом до фінансування, високими капітальними витратами на модернізацію та війною, яка виснажує ресурси. Впровадження «зелених» технологій у металургії чи цементній галузі вимагає мільярдних інвестицій і стабільного горизонту планування, якого наразі бракує.
Економічний ефект від CBAM може вийти далеко за межі окремих секторів. За оцінками галузевих експертів, уже в 2026 році втрати можуть сягнути близько 5% ВВП. Це означає тиск на валютний курс, бюджетні надходження, зайнятість і соціальну стабільність у промислових регіонах. Вуглецеве мито, задумане як екологічний інструмент, фактично стає фактором макроекономічної турбулентності.
У цій ситуації переговори з ЄС набувають критичного значення. Йдеться не лише про можливі винятки чи перехідні періоди, а про пошук моделі інтеграції, яка врахує воєнний контекст і структурні обмеження української економіки. Паралельно необхідна внутрішня політика підтримки — від стимулів для декарбонізації до програм модернізації промисловості.
CBAM не залишає простору для інерції. Українська економіка опинилася перед вибором: або прискорена адаптація з високою ціною входу, або поступова втрата позицій на ключовому ринку. У цій новій реальності питання стоїть не про темпи зростання, а про збереження промислового ядра країни.
